Лагутов Ю.Е.
ПРОГРАМИ ЛІДЕРІВ ПРЕЗИДЕНТСЬКИХ ВИБОРІВ, ЄДНАЙТЕСЯ!
Сьогодні Юлія Тимошенко та Віктор Янукович, намагаючись залучити голоси виборців двох провідних кандидатів на пост Президента України, які не пройшли в другий тур, не лише провели з ними попередні кадрові консультації, але й почали активно пояснювати громадянам, що в разі їхньої перемоги будуть виконувати як власні програми, так і завдання, проголошені третім та четвертим кандидатами.
Тому було б доречним порівняти наскільки засади розвитку України в наступні п’ять років, закладені у програмах Ю.Тимошенко та В.Януковича, відрізняються, по-перше, одні від одних, а, по-друге, від передвиборних програм Сергія Тігіпка й Арсенія Яценюка.
Почнемо з лірики, а саме з першого речення передвиборної програми, яке, так би мовити, відображає сприйняття кандидатом ситуації в країні та певною мірою характеризує обрану ним політичну риторику.
«Ми дійшли до межи», – скорботно констатує Арсеній Яценюк у першому реченні своєї програми, лякаючи пересічного виборця. Натомість Юлія Володимирівна навпаки, заспокоює й розпочинає оптимістично: «Я вірю в Україну». Аби не бентежити виборця надмірним оптимізмом або песимізмом, солідні мужчини Сергій Тігіпко та Віктор Янукович розпочинають виклад своїх програм по-чоловічому – емоційно нейтрально. Перший повідомляє виборцю: «Я думаю про майбутнє України», а Віктор Федорович взагалі обходиться без особистих вражень, роздумів і сподівань, відразу ж по-професорському переходячи до аналітики: «Сьогодні Україна знаходиться на порозі нових випробувань, у вирі масштабних світових викликів, які потребують максимальної концентрації...» і т.д.
Отже, давайте й ми максимально сконцентруємося на тому, як кандидати в президенти бачать майбутнє політичної системи України. Сергій Тігіпко єдиний із них, хто у програмі чітко висловлюється за президентську форму правління, підконтрольність йому уряду й прийняття нової редакції Конституції України. Віктор Янукович не розкриває свого бачення ролі та місця президента, але при цьому зобов’язується зміцнювати засади парламентаризму й демократії, а Тимошенко і Яценюку, взагалі нічого розказати виборцю щодо проблеми повноважень тієї чи іншої гілки влади.
Вибори до представницьких органів влади Тігіпко, Тимошенко та Яценюк бажають проводити за відкритими списками, у той час як у програмі Януковича дане питання взагалі не дістало висвітлення. Зате всі, як один, за розвиток демократичних свобод та громадянського суспільства, прав людини, за підсилення повноважень та доходів місцевої влади.
Усі чотири кандидати неодноразово вихвалялися, які вони завзяті борці з корупцією. Дійсно, у їх програмах більшою або меншою мірою йдеться про це. Ви, звісно, здогадалися у кого про корупцію написано найбільше? Так, у відомого борця з пануванням олігархії – Юлії Тимошенко, яка заявляє, що «олігархія заробляє нечесні гроші на державних ресурсах та можливостях». Зверніть увагу на самокритичність кандидата, оскільки це сказано у теперішньому часі. Тобто виходить, що навіть чинний чесний Прем’єр-міністр України з найбільшим впливом на регулювання бюджетних потоків не допрацьовує. Але вона досі вірить – «корупційний союз влади та олігархії буде знищено». А корупціонери й олігархи, згідно з програмою, будуть мотати довічні строки за свої темні діяння.
Економічний посткризовий розвиток України практично всім кандидатам вбачається здебільшого однаково (з різною мірою конкретизації): зниження ряду податків, зниження кредитних ставок, залучення інвестицій. При цьому у Януковича і Яценюка спостерігається найбільший розмах. Янукович збирається здійснити масштабну модернізацію національного виробництва, а Яценюк – сучасну промислову революцію – індустріалізацію. Він прагне створити нову господарську основу країни (бо, на жаль, стару вже давно хтось роздерибанив і продав) та відновити вплив держави як регулятора економічного і господарського життя. Тимошенко робить ставку на реалізацію економічної складової своєї парламентської передвиборної програми «Український прорив» та розвиток наукомістких галузей (нанотехнології, ракетно-космічна галузь тощо). При цьому про захист вітчизняного виробника у тяжкі кризові часи зі згаданої четвірки йдеться лише у передвиборній програмі Тігіпка.
Щодо зниження податків, то найбільше конкретики у програмі Януковича – зниження ПДВ до 11%, щорічне зниження податку на прибуток до 16%. Тимошенко, Тігіпко та Яценюк дають податкові обіцянки без зайвої деталізації. Тимошенко запевняє, що «буде зменшено податкове навантаження, скасовано окремі податки, в тому числі і ринковий збір», а Тігіпко виступає за «спрощення податкової системи та зниження основних податків». Арсеній Яценюк заявляє про необхідність «радикально знизити податкове та адміністративне навантаження», не уточнюючи свої радикальні устремління.
А що може очікувати від кандидатів у президенти наше поки непродуктивне село? Сергій Тігіпко та Арсеній Яценюк мають абсолютно спільні погляди на його світлу долю – українське сільське господарство може врятувати лише розвиток великотоварного сільського господарства. Цікаво, а як тоді бути дрібним фермерам? Віктор Янукович гарантує виплату державних дотацій сільгоспвиробникам, створення пільгових умов для залучення інвестицій в сільське господарство та інфраструктуру, газифікацію, автошляхи тощо. Юлія Тимошенко пропонує довгострокові кредити, створення мережі сільськогосподарських кооперативів, сприяння експорту аграрної продукції на зовнішні ринки тощо.
Ось так поступово дійшла черга нашим кандидатам зорати і найбільш сприятливе й благодатне поле для передвиборчих обіцянок-цяцянок – соціальний захист, пільги й виплати. Даний розділ своєї програми Тимошенко знову розпочинає із благих сподівань: «Я вірю в справедливий розподіл суспільного багатства». Це включає: збільшення мінімальної зарплати; пенсії розміром не менше 60% середньої зарплати, успадкування невикористаних пенсійних грошей; чергове повернення вкладів із Ощадбанку СРСР; допомогу родинам, де є інваліди до 2000 грн. на місяць; державні доплати при народженні дітей (без конкретних сум); кредитування купівлі житла; спеціальні податки на розкіш; розмір стипендії не менше рівня прожиткового мінімуму. Ох, аж дух захоплює від справедливості розподілу суспільного багатства. Якщо комусь чогось таки не дістанеться, вибачайте, – адже всього на всіх не вистачить, бо всього мало, а всіх – багато!
Віктор Янукович впевнено йде до виборця, тримаючи у кожній руці по кошику. В першому «державному «антикризовому» продовольчому кошику» виборця чекають продукти харчування, ціни на які зафіксовані державою (хліб, овочі, олія, цукор тощо). У другому «державному «антикризовому» медичному кошику» лежать життєво важливі лікарські препарати та медичні послуги. Крім того, для реалізації своєї ідеї про розмноження українців до 50 млн. осіб до 2020 року кандидат у президенти обіцяє давати українській родині за першу народжену дитину 25 тис. грн., за другу – 50 тис., за третю й кожну наступну – по 100 тис.
Колишні банкіри Тігіпко та Яценюк грошима на соціальні потреби так легко не розкидаються, мабуть дається взнаки вплив професії. Сергій Тігіпко обіцяє загалом покращити умови материнства й дитинства та одночасно привести до ладу вартість послуг ЖКГ. Що ж, й на тому спасибі. Арсеній Яценюк небагатослівний щодо соціальних пільг, зате чітко усвідомлює своє глобальне завдання: «Найважливіша мета держави – забезпечити відтворення і зростання здорового і високоосвіченого населення своєї країни».
А як же відтворюватись й зростати українцям без гідного медичного обслуговування? Юлія Тимошенко застрахує всіх українців за рахунок держави або роботодавця, а заможні українці будуть страхуватися за власний рахунок. Питання тільки у тому, з якої суми почнеться заможність українця.
Також Тимошенко пропонує запровадження системи лікарняних кас, «що роблять медицину якісною і доступною для всіх громадян». А протягом трьох років лікувальні заклади будуть повністю оснащені найсучаснішим медичним обладнанням та автомобілями швидкої допомоги, і всього за рік буде наведено порядок з якістю ліків й цінами на них.
Віктор Янукович також посилить державний контроль за цінами та якістю ліків, забезпечить поетапне збільшення фінансування системи охорони здоров’я аж до 10% ВВП та раз і назавжди викоренить «ганебну практику поборів з хворих за отримання медичних послуг».
Сергій Тігіпко за впровадження обов’язкового медичного страхування, розвиток сімейної медицини та державної системи профілактики захворювань. Арсеній Яценюк лаконічно, але вагомо стверджує, що бюджетну медицину «потрібно спроектувати наново», аби вона могла конкурувати з приватною.
Як же вирішуватимуться питання освіти й науки претендентами на президентське крісло, які всі мають високі вчені ступені (троє є кандидатами економічних наук, а Янукович взагалі – доктор цих самих наук)?
Юлія Тимошенко обіцяє збільшити фінансування фундаментальних наукових досліджень та створити ефективну систему управління інноваційним розвитком, а кошти, спрямовані на наукові розробки, звільнити від оподаткування. Всі діти в Україні будуть щасливими, адже кожному Юлія Володимирівна обіцяє вільне користування комп’ютером та Інтернетом, а саме головне – вільний доступ до високоякісної освіти. Ще більше щастя привалить дітям від обіцянки про завершення заміни системи шкільних випускних та вступних іспитів до вузів зовнішнім незалежним тестуванням. Працівникам освіти також є чому радіти, адже Тимошенко обіцяє надати вищим та середнім навчальним закладам повну організаційну й фінансову автономію.
Ось тут ми нарешті й дочекалися принципової відмінності в передвиборних програмах – Янукович за відмову від системи обов’язкового зовнішнього оцінювання для вступу у вузи. Крім того, він обіцяє збільшити кількість бюджетних місць у вузах до 75% та зберегти 2000 сільських шкіл. Щодо розвитку наукових досліджень в країні, то доктор економічних наук, член Президії Національної академії наук України вирішив красномовно відмовчатись.
Сергій Тігіпко збирається вдосконалити систему загального тестування, підняти статус вчителя і викладача вищої школи, та зробити «українську науку основою для справжнього інноваційного та технологічного прориву», виділяючи, як і Тимошенко, інформаційні та нанотехнології.
Арсеній Яценюк знову лаконічно і знову вагомо стверджує, що бюджетну освіту так само «потрібно спроектувати наново».
Освіта, наука... але щось іще начебто мало би бути. Точно! Культура! Самим культурним із претендентів виявився Арсеній Яценюк, у програмі якого значиться, що «спеціальним предметом турботи держави має стати український кінематограф, театр, література, мистецтво». Інші кандидати із нашої четвірки жодного слова про підтримку культури до своїх програм взагалі не вставили. Може злякалися досвіду Віктора Ющенка – культурою та історією забагато займався й чим це завершилося...
Зате мовне питання, хоча власне є культурним питанням, проте в Україні стало політичним. Більшість політичних сил за традицією згадують його під час виборів. Цій традиції не слідує лише Тимошенко, яка у своїй передвиборній програмі нічого не згадує про російську мову, та й про українську також. Віктор Янукович у своїй програмі змальовує себе як послідовного прихильника «цивілізованого вирішення цього питання» й виступає за надання російській мові статусу другої державної. Сергій Тігіпко обіцяє повернути «російській мові статус мови міжнаціонального спілкування» та вважає, що питання про статус будь-якої регіональної мови мають самостійно вирішувати органи місцевого самоврядування. Арсеній Яценюк єдиний з четвірки, який наголошує на забезпеченні розвитку державної української мови, і водночас вказує на «неприпустимість будь-якої дискримінації російськомовних та іншомовних громадян України».
Українська міжнародна політика – явище загадкове, тобто багатовекторне. Може нинішні лідери президентських перегонів внесуть ясність щодо нашого становища у світі? Юлія Тимошенко збирається будувати відносини з усіма країнами «прагматично на пріоритеті національних інтересів», а в основу дружніх відносин з Росією і країнами СНД покласти «потенціал існуючої кооперації та взаємовигідного співробітництва». Тактовно промовчавши щодо взаємодії з НАТО, Тимошенко обіцяє, що «коли ми побудуємо Європу в Україні, Україна стане членом ЄС».
Віктор Янукович головним завданням української зовнішньої політики вважає збереження позаблокового статусу України. А, отже, ніякого НАТО. Про європейську інтеграцію в програмі не згадується, зате багатовекторність в наявності – тут і дружні відносини з Росією і країнами СНД, і стратегічне партнерство із США та ЄС.
Сергію Тігіпку вже набридло шукати одного старшого брата, тому він вирішив віднайти кілька орієнтирів – «Я повернуся до багатовекторної міжнародної політики...» Зокрема, «ми підемо на схід», аби активізувати відносини із Індією та Китаєм. Сергій Леонідович заявляє, що «Україна – Європа, але не Євросоюз», і ніяких обіцянок щодо євроінтеграції не дає. Ну що ж, реалізм це добре! У відносинах з ЄС Тігіпко збирається проводити «більш незалежну політику», жорстко відстоювати інтереси українських громадян і компаній, розвивати діалог з ЄС в рамках угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі. Ставлення до НАТО Сергій Леонідович вирішив у програмі не афішувати. З Росією має відбутись «перезавантаження» відносин. Пригадуєте схожу термінологію від Обами та Медведєва? У Тігіпка ж це означає домогтись від РФ шанобливого ставлення до України, відновити гуманітарні та економічні зв’язки. Також він за відновлення участі Україні у врегулюванні Придністровського конфлікту, зокрема, пропонує поновити підтримку представників придністровської еліти, орієнтованих на Україну.
Якщо стисло охарактеризувати зовнішньополітичні плани Яценюка, то до них підходить відома цитата: «И тут Остапа понесло». Тут вам і Велика Європа з Україною на чолі, і нова континентальна єдність, і Східноєвропейський проект з країнами СНД та звісно із Україною в ролі лідера, і батьківщина східної гілки європейської цивілізації, і світовий історичний центр християнства. Відповідно, процес європейської інтеграції та співпраця з НАТО якось вже виглядають занадто мізерними й невідповідними майбутній ролі України – це ми їх інтегруємо до себе!
Ну а що ж там із президентською вотчиною – багатостраждальною українською армією?
Юлія Володимирівна знову обіцяє, що строковий призов до армії таки буде нарешті скасовано, армія буде професійною й отримає достатні матеріально-технічні й фінансові ресурси, а військовослужбовці та члени їхніх сімей стануть соціально захищеними. Віктор Янукович також за контрактну армію вже з 2011 року та щедрою рукою витягує з чергового кошика житло для офіцерів та сучасні види озброєння. Сергій Тігіпко обіцяє нову воєнну доктрину, «мобільну професійну армію» на контрактній основі з ефективною системою підготовки солдат і офіцерів резерву. А заслужений ветеран фронтів змін Арсеній Яценюк вирішив у передвиборній програмі розповісти не про саму армію, а про її головнокомандувача: «Новий Президент України виконає свій священний обов’язок – захистить суверенітет, територіальну цілісність і безпеку країни». Знову – і лаконічно, і вагомо, і начебто по-військовому.
Виявляється, що проблеми екології та охорони довкілля мало цікавлять майбутніх та колишніх претендентів на президентське крісло. Лише в програмі Юлії Тимошенко в розділі «Енергетична незалежність» йдеться про екологічно чисті технології спалювання вугілля та про сприяння розвиткові нетрадиційних та відновлювальних джерел енергії. Очевидно, лідери президентських перегонів вважають, що проблеми екології не є настільки важливими, аби їх долучити до своїх передвиборних програм.
Завершуючи стислий огляд «програмного продукту» вищезгаданих досвідчених та перспективних провідників нашої нації, варто відзначити відсутність у них суттєвих та непереборних ідейних протиріч (в силу їхньої ідеологічної невизначеності). Головна розбіжність полягає у стилях демагогії та популізму. У перших він глибоко індивідуальний та неповторний, вироблений роками непосильної праці, а саме: відчайдушно-сердешний або ж стабільно-залізобетонний. Вони ще приваблюють своїх не до кінця розчарованих фанатів, але, за великим рахунком, це остання «гастроль артистів». Наступна генерація прагматиків дуже старається прийти на зміну старшим товаришам. Проте і вони принципово не виходять за рамки випробуваного жанру маніпуляції свідомістю виборців, а лише видозмінюють стилістику власної пропаганди за допомогою новаторських «фішок». Так що домовитись на такій «програмній основі» міг би кожен з кожним із четвірки лідерів президентських перегонів.
Але сьогодні Сергій Тігіпко і Арсеній Яценюк далекоглядно вирішили утриматися від завчасної публічної підтримки будь-кого із учасників другого туру. І це технологічно правильно для обох. Адже ситуація з переможцем не очевидна, тому ризик вибору помилкового варіанту надзвичайно великий. Тоді для них, як кажуть, «пропало всё»: власні політичні проекти, працевлаштування Прем’єр-міністром України і т.д. і т.п. А так, залишається просто спокійно дочекатися інавгурації того (тієї), з ким можна потім домовлятися про взаємовигідні речі, зберігши привабливість політичних облич. Погодьтеся, так буде набагато рентабельніше.
Ось такий він політичний реалізм по-українськи. Перспективи, прямо скажемо, не веселі. Аби не залишати шановного читача у зовсім сумних роздумах пропоную, як епілог, останні слова, якими закінчується виклад цінних передвиборних ідей лідерів президентських перегонів 2010 року.
Віктор Янукович на кінець обіцяє, що збудує «Україну для людини, Україну для людей!», Юлія Тимошенко виразно проголошує: «Україна понад усе! Слава Україні!», Сергій Тігіпко запевняє, що «Україна буде сильною!», ну і як завжди лаконічно і вагомо Арсеній Яценюк: «Ми це зробимо!»
Як кажуть у таких випадках знаючі люди, – амінь!
2010 рік
